7 принад Закарпаття
 

aliksan.com

  • Увеличить размер шрифта
  • Размер шрифта по умолчанию
  • Уменьшить размер шрифта
Главная Путешествия и рассказы 7 принад Закарпаття

7 принад Закарпаття

7 принад Закарпаття

  • 28 лютий 2009 at 11:08 PM
car
Хто не спокуситься на солодке слово «принада»? Ми не виняток. Тому схід сонця зустрічаємо у нашому Chavrolet Aveo LT по дорозі на Закарпаття, яке природа, а заодно і політика колишнього СРСР, обдарували принадами суперщедро. 
Одна Закарпатська область об'єднує донедавна колишні території трьох держав: Угорщини, Румунії, Словаччини. За смішний, як для історії, період – 60 років – західний дух не встиг вивітритися з широких просторів карпатських гір. 
Тож їдемо «дихати» історією. 
І fill in the gaps – заповнюємо пробіли, що лишилися у вивченні чарівних закарпатських куточків, а заодно проводимо тест-драйв нового GPS-дівайсіка. 

Вирішено: змінюємо зурбанізоване повітря на аромати природи, а урбаністичний пейзаж на сільський високо в горах, у Пилипці, Міжгірського р-н. 
Нас зустріла типова оселя «зеленого туризму»: невеличкий дерев'яно-кам'яний будиночок-зруб на подвір?ї і хлопчик років 12-ти зі словами «Побіжу за мамов у нову хижку!». Національна домашня кухня, великі порції, гостинність господарів мали просто-таки чародійні властивості. Плюс «руська» баня, фактично удворі, на березі гірської річки Плошанки (100 грн./год.), мангал. (Гойчук Юрій, т. моб. 8 (095) 420-10-34; т. 8 (03146) 2-52-06. 150 грн. з дорослого, 100 – з дитини, машина – безкоштовно. Сніданок і вечеря включені у вартість.) 

Про сам Пилипець окрема розповідь. Тільки він нам дарує одразу три принади Закарпаття.

Принада перша – гірські лижі

Адже Пилипець – відомий гірськолижний курорт. Вдосконалюють свої вміння лижники на двох основних горах: Гимбі і Магурі. Тут-таки крісельний і бугельний підйомники. Траси спуску задовольняють як професіоналів, так і лижників з невеликим стажем. Останні 300 м Гимби – пологий широкий викат. Ідеальне місце для дітей та початківців, тобто для нас. 
Сніжне покриття трас поновлює ратрак «Pisten Bully», який весь наш відпочинок, притрушений сніжком, мирно продрімав коло дороги. 

Необхідні фінанси для лижного щастя. Від 30 до 80 грн./доба прокат пари лиж, 5 грн. – бугельний підйомник, 15 грн. – двомісний крісельний або 100 грн./год. за інструктора, 5 грн. за гарячий чайок на морозі та безкоштовна автостоянка біля підйомника – і от він справжній карпатський кайф! До речі, саме так називається один із чеських готелів одразу біля Гимби, тому машини з чеськими номерами – тут справа звична. Якщо ж ваша оселя не одразу коло гірок, а власної машини немає, беріть таксі: звичну машину або сані з кіньми. Село завелике для щоденних піших походів з лижами на плечах. Є кілька крамничок – загалом негусто. Основна туристична інфраструктура Пилипця – це природа. Тому... 

Принада друга – гори

Тут вони є ілюстрацією цитати «Лучше гор могут быть только горы!». Варто лише піднятися на крісельній канатці на вершину Гимби (1500 м). Краєвиди гір приголомшливі, а між ними в маленьких гірських «чашечках» затишно повмощувалися села. 
Довкола Пилипця природні заказники «Потік Оса», «Красна Долина», «Пінава», «Росішний», тому природа особливо гарна. 
Можна піднятися на хребет Боржави, вершини – Великий Верх (1599 м), Стій (1679 м), Жид Магура (1517 м) або ж злетіти з останньої на двомісному мотодельтаплані. 
Ласих до екстріму не бракує: над головами лижників часто пролітав залізний птах з моторчиком. Хочете «приземленіших» відчуттів? З'їдьте з гори на сноутюбі. 

Принада третя – ріки

Які ж гори без гірських річок? Через Пилипець течуть одразу три: Плошанка, Пилипчик і потік Студений. А де в горах річки – там часто що?.. Водоспади! Пилипець у цьому плані унікальний, коло корисного – красиве: від гірськолижних трас сільська вуличка виводить до прекрасного водоспаду Шипіт, або Шипот, або ж Шепіт – існує кілька «народних» назв. Але єдине незмінне – це «найбільший і найгарніший водоспад України», як пишуть про нього в рекламних буклетах. 
З 14-метрової висоти пам'ятка природи – водоспад Шипіт на річці Плошанка спадає численними каскадами. Кажуть весною він особливо гарний і пишний, завдяки талій воді, а взимку тішить око химерними витребеньками замерзлої води та снігу. 
Приблизно кілометр шляху до нього можна проїхати на санях, запряжених кіньми, під веселий спів дзвіночків і аромат запашного сіна... 
...машиною, на лижах або просто пройти пішки з фотоапаратом у руках – мальовнича природа того варта. 
Щороку на початку липня Шипіт збирає купу людей з різних країн на фестиваль, гасло якого love, peace, wine. Задумувався він як хіпівський, але звичайних туристів тепер не бракує. До фестивалю приєднується 7 липня свято Івана Купала, яке святкують з особливим розмахом. А ще серед такої краси природи обирають і найкрасивіших дівчат. На Шипоті прописався конкурс краси «Міс Шипот». 

Принада четверта – замки і архітектура

Іще одну родзинку дарує той самий Пилипець: пам'ятку архітектури XVIII ст. дерев'яну церкву і дзвінницю Різдва Богородиці. 
Подібні церкви – у сусідніх селах Ізки та Гукливому. Однак цього разу основна мета замково-архітектурної вилазки – Ужгород і Берегове. Хуст, СиневирМукачеве і Чинадієво - це вже наші позаторішні закарпатські мемуари. 

Ужгород (Унгвар) – чи не найзахідніше з усіх великих міст України. Річка Уж ділить його на дві частини. Найкраще починати огляд з площі Корятовича – центр міста, у всі боки зручні для туристів вказівники до історичних пам'яток і парковка. Однак GPS по вул. Гагаріна вивів до вулиці з одностороннім рухом – Ольбрахта. Коло нас назбиралося ще кілька машин з рідним «АА» на номерах – усіх непосвячених киян програма приводить сюди. Тому по Ольбрахта, повз Ужгородський ботанічний сад, що дрімав під товстим шаром снігу (ну не його зоряний час зараз), за 5–7 хв. дістаємося Капітульної. Це одна з найцінніших вулиць міста з погляду туриста: тут одразу чотири пам'ятки. Головна з них (Капітульна, 33) – замок. 

Будівництво кам'яної фортеці почалося 1241 р. Від угорської назви замка Унгвар (замок на річці Унг) походить і назва міста, яка на початку ХХ ст. з угорської змінилася на словацьку – Ужгород. У XIV ст. власниками замку стали вихідці з роду Другет, які володіли ним понад 360 років. З 1692 р. – Міклош Берчені, саме за його правління він став центром світського і політичного життя північної Угорщини. З 1775 р. до радянських часів тут була семінарія, а з 1947-го – Закарпатський краєзнавчий музей. Замок збудований у стилі пізнього ренесансу, але верхній ренесанс знищила пожежа, тому сьогодні він скидається на двоповерховий будиночок з валами і мостами. 
Усередині численні виставки – «збірна солянка». Щоправда, є кімната із середньовічними меблями, на які туристи дивляться крізь заґратовані двері. Але це не завадило дворовому псові Максиму смачно вмоститися на історичному середньовічному ліжку, підібгавши під безпородні лапи та хвоста графське парчеве покривало. 

Ну і насамкінець – «історичний» обід в замковому ресторані

Напроти замку (Капітульна, 33А) – «Закарпатський музей народної архітектури», частину якого видно з валів замку. Нижче по цій же вузенько-кривенькій вуличці (Капітульна, 11) – дуже гарний Хрестовоздвиженський кафедральний собор (1646–1848 р.р.). Поруч (Капітульна, 9) – колишня єпископська резиденція (1646 р.). 

Ну і перлина міста – пішохідна вулиця Корзо (італ. «місце для прогулянок») або «Ужгородський Арбат». Тут грають музиканти, продають картини, сувеніри. Тільки взимку із цим негусто. 

Далі – прогулянка-ланцюжок вуличками до набережної. 
Усе витончене, зі смаком і купою пам?яток архітектури. Костел Св. Юрія з годинником на дзвінниці, XVIII ст. (вул. Волошина, 9). Будинок правління Ужанського комітату (пл. Жупанатська, 3), де 1809 р. розміщувався жупанат, тобто місцева адміністрація. Ужгородська філармонія (колишня синагога) – масштабна червона будівля, Театр ляльок. А Горянська церква Святого Миколи XII ст. (пров. Музейний) просто таки «ужгородський привид». Інтернет і GPS стверджують, що такий провулок є (коло Поштампу), а насправді тут його немає. І місцеві ні такого провулка, ні церкви не знають. 

Ужгородський альпінарій (набір рослин та каменів, які називають «альпійцями») особливо не вразив. При в'їзді у місто з боку Мукачева (вул. Гагаріна), між звичайними приватними будиночками і славнозвісна кафешка «Деця у Нотаря». Тому універсальна піца на Корзо в центрі замінила закарпатські делікатеси на околиці. 

Та ж архітектурно-замкова принада завела в унікальне містечко Берегове (Берегсас) – неформальну столицю угорців Закарпаття, маленьку Угорщину в Україні. На вулицях – угорська мова, а таку концентрацію меморіальних дошок не бачили ще в жодному місті! Як і інформаційні написи, дошки переважно угорською мовою, інколи є український переклад, а вкрай рідко трапляється і просто... українська. Аж дивно, і вже навіть нецікаво:)... 

Що найбільше вразило в Береговому? Не графський двір трансільванського графа Бетлені, 1629 р. (вул. Г. Бетлена, 1), який у всіх путівниках посідає перше місце серед пам'яток (серед будинків вулиці зовсім не вирізняється), а помпезна будівля міського суду (вул. Кошута, 2). 
Скромно жили графи XVIІ ст., на відміну від суддів початку ХХ ст.! У графському «палаці» зараз училище і історико-етнографічний музей «Берегівщина». Експонати нетрадиційні і дуже цікаві, втім, як і екскурсія. Нечасто почуєш, щоб екскурсоводу аплодували екскурсанти. 

Поруч зі скромним графським помешканням – величний костьол Воздвиження Святого Хеста, 1247 р. (пл. Ференца ІІ Ракоці). Біля костьолу – пам'ятник угорському королеві Іштвану Святому. Місто прикрашає канал Верке з легким елегантним арочним містком, як і годиться типовому західному містечку. Коло нього легкими шпилями піднімається ресторан «Золота пава» ХІХ ст. (пл. Ференца ІІ Ракоці, 1), тобто піднімався – «пава» обгоріла, половину третього поверху знищила пожежа. 

Місток виводить до пішохідної вулиці Кошута, багатої на історичні пам?ятки. Одразу помітний згадуваний міський суд, за радянських часів завод точної механіки, а зараз угорський університет. 
Напроти реформаторська церква, зовсім поруч колишній готель міста «Роял», в центрі вулиці синагога, вміло замаскована за радянських часів під сіро-потворно-квадратно-бетонну коробку кінотеатру чи будинку культури. За ним – лазні синагоги. Є ще костели (ХІІІ ст.) на вул. Шандора Петефі, 30 та на вул. Тиноди. Приємно побродити старим химерним західним містечком, але одна з основних прикмет Берегового – термальний басейн. Тому... 

Принада п'ята – мінеральні води

Ця перлина дісталася Закарпаттю у спадок від Угорщини, що й досі славиться своїми мінерально-термальними басейнами. Хоча наші за комфортом значно програють: чого варті шматки тканини замість дверей у чоловічих і жіночих роздягальнях і повний хаос в організації. Але температура хлоридно-натрієвої води +37 і водночас плавне кружляння сніжинок над головою, щирий захват малечі компенсують недосконалий побут учбово-спортивної бази «Закарпаття» (пл. Корятовича, 1, тел. 03141 2-31-81; 2-21-03, 18 грн./год.). 

Крім того, газовану! мінеральну воду спробували за 7 км від Пилипця у с. Келечин та в Соймах і Верхньому Бистрому. Коло траси невеличкі дерев'яні будиночки з написом «Мінеральна вода. Охороняється законом», від яких течуть «помаранчеві» струмки – земля вкривається осадом заліза, на яке ця вода супербагата. Якщо вже зайшла мова про рідину, то... 

Принада шоста – вино

Закарпаття, зокрема Берегове, – один з улюблених куточків Бахуса. Саме тут у колишній літній резиденції графа Шенборна розмістився відомий винзавод. Хочете спробувати тутешніх вин? Завітайте на дегустацію у винарню «Старий підвал» на одній із центральних вулиць міста або за пару кілометрів від Берегового в с. Яноші. Будівлю прикрашають одразу коло траси виноробні знаряддя праці і навіть трактори. 

Ну а якщо хочеться повного занурення у виноробство – пряма дорога в Середнє (середина траси Ужгород–Мукачеве). Тут розташовані винні підвали видовбані полоненними турками ще 1557 р. за наказом братів Дробо, що володіли селом. Довбали схованку на випадок осади замку, але постійна температура +12 наштовхнула на ідею зберігання вин. Підвали входять до списку ЮНЕСКО, зараз їх використовує винний завод. Тут-таки магазин і дегустаційний зал. Адже «Хто не піє, той не жиє!». А хто не їсть смачних закарпатських страв, той... 

Принада сьома – кухня

На Закарпатті готують справді по-домашньому ситно і водночас майстерно. Припала до смаку бринза, загалом багато копченостей, усе досить калорійне. А ще Закарпаття справжній рай для любителів грибів. Їх тут десятки видів, але король, звичайно, один – білий гриб. А як не згадати про гірську форель? Тут існують численні способи її приготування. Тож туристів у всіх закладах харчування підступно-нахабно підстерігають зайві кілограми, адже втриматися від закарпатських делікатесів неможливо! Залишається активно рухатися, оглядаючи закарпатські красоти. 

От і рухаємося, але вже, до дому, бо найкраща принада у світі – це все-таки власна домівка. Назад їдемо не в бік традиційних Воловця, Стрийської траси, а на Долину, щоб зайвий раз побути високо в горах. 
Минаємо Торунський перевал (914 м), за ним Вишківський (931 м) – краса! GPS-тьотя мирно теревенить збоку «Перерахувати?». Вцілому молодець наш «Іван Сусанін», через усе Мукачеве взагалі провів ідеально, але пару разів збився на ґрунтові дороги по селах: коло Ланівців (Тернопіль) і від Калуша. Електронні карти далекі від досконалості.

 

 

Случайное из ПДД

6. ТРЕБОВАНИЯ К ВОДИТЕЛЯМ МОПЕДОВ И ВЕЛОСИПЕДОВ

6.1. Двигаться по дороге на мопедах разрешается лицам, которые достигли 16-летнего, на велосипедах - 14-летнего возраста. 
Для водителей мопедов и велосипедов местными органами исполнительной власти может быть установлена карточка, в которую заносится информация о водителе и которую водители мопедов или велосипедов в таком случае должны иметь при себе. 
Во время движения  по дороге  водитель  мопеда  и  пассажир,  которого  он перевозит, обязаны быть в застегнутых мотошлемах

6.2. Мопеды и велосипеды должны быть оборудованы звуковым сигналом и светоотражателями: впереди - белого цвета, по сторонам - оранжевого, сзади - красного.

6.3. Для движения в темное время суток и в условиях недостаточной видимости на мопеде необходимо включить освещение, на велосипеде - фонарь (фару).

6.4. Водители мопедов и велосипедов, двигаясь группами, должны ехать один за другим, чтобы не мешать другим участникам дорожного движения. 
Колона велосипедистов, которая движется по проезжей части, должна быть разделена на группы (до 10 велосипедистов в группе) с дистанцией движения между группами 80-100 м.

6.5. Водители мопедов и велосипедов могут перевозить только такие грузы, которые не мешают управлять транспортным средством и не создают препятствий другим участникам дорожного движения.

6.6. Если велосипедная дорожка пересекает дорогу вне перекрестка, водители мопедов и велосипедов обязаны уступить дорогу другим транспортным средствам, которые двигаются по дороге.

6.7. Водителям мопедов и велосипедов запрещается: 
а) управлять мопедом или велосипедом с неисправным тормозом, звуковым сигналом, а в темное время суток и в условиях недостаточной видимости - с не включенной фарой и задним фонарем на мопеде или без светоотражателей на велосипеде; 
б) двигаться по автомагистралям и дорогам для автомобилей, а также по проезжей части, если рядом есть велосипедная дорожка;
в) двигаться по тротуарам и пешеходным дорожкам (кроме детей до 7 лет на детских велосипедах под надзором взрослых); 
г) во время движения держаться за другое транспортное средство; 
гг) ездить не держась за руль и снимать ноги с педалей (подножек); 
д) перевозить пассажиров на велосипеде, за исключением детей до 7 лет, на дополнительном сидении, оборудованном надежно закрепленными подножками; 
е) буксирование мопедов и велосипедов; 
ее) буксирование прицепа, не предусмотренного для эксплуатации с этими транспортным средством.

6.8. Водители мопедов и велосипедов должны выполнять требования других пунктов этих Правил, которые касаются водителей или пешеходов и не противоречат требованиям этого раздела.