aliksan.com

  • Увеличить размер шрифта
  • Размер шрифта по умолчанию
  • Уменьшить размер шрифта
Главная Авто и закон ОСКАРЖЕННЯ ПОСТАНОВ ДЕРЖАВТОІНСПЕКЦІЇ

ОСКАРЖЕННЯ ПОСТАНОВ ДЕРЖАВТОІНСПЕКЦІЇ

Нещодавно я опублікував статтю про те, які документи доречно подавати при складанні працівником ДАІ протоколу про порушення правил дорожнього руху, щоб виграти час на роздуми та перешкодити негайному винесенню постанови про накладення адмінстягнення.
В даній публікації розглянемо можливі шляхи оскарження постанов ДАІ про накладення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення, зокрема, за порушення правил дорожнього руху.

Право особи на оскарження постанови передбачено ст.287 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП): «Постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим». Однак, слід знати, що термін оскарження постанови обмежений строком у 10 днів з дня винесення постанови, про що зазначено у ст.289 КУпАП: «Скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови».
Способів оскарження постанови працівника ДАІ є декілька:
  1. вищестоящому керівництву працівника ДАІ;
  2. прокурору для подальшого опротестування;
  3. до суду.
Оскільки, два перших способи оскарження мають довільну форму та не потребують особливих знань та навиків, розглянемо детально найбільш дієвий спосіб оскарження постанови ДАІ – до суду.

До якого суду звертатись?
Згідно п.3 ч.1 ст.288 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом. Таким чином, КУпАП передбачаючи право на оскарження постанови до суду, не визначає самого порядку такого оскарження, а відсилає до Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАСУ).  Згідно п.1 ч.1 ст.17 КАСУкомпетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. У відповідності до п.2 ч.1 ст.18 КАСУ місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності. Отже, нам точно відомо, що скарга на постанову у вигляді адміністративного позову має розглядатись місцевим загальним судом.
КАСУ слід керуватися також під час вибору місця оскарження постанови – за місцем проживання позивача чи за місцем знаходження одного з відповідачів.
За загальною нормою ч.1 ст.19 КАСУ адміністративні справи вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача. Постанова ДАІ про притягнення до адміністративної відповідальності є правовим актом та стосується інтересів конкретної особи (порушника), тобто є актом індивідуальної дії. До правових актів індивідуальної дії належать також рішення (постанови) про притягнення фізичних осіб до адміністративної відповідальності, які прийняті суб'єктами владних повноважень, крім суду (абз.2 п.3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №2 від 06.03.2008). Крім того, під правовим актом індивідуальної дії суди розуміють акти ненормативного характеру, які породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані (Роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» 02-5/35 від 26.01.2000 із змінами та доповненнями). Виходячи із викладеного, необхідно керуватися ч.2 ст.19 КАСУ. В ній зазначено, що адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які стосуються інтересів конкретної особи, вирішуються адміністративними судами за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача.
Отже, адміністративний позов має розглядатися за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача місцевим загальним судом (міським, районним, міськрайонним). Точну назву та адресу конкретного суду можна отримати на сайті «Судова влада України».

Хто має бути відповідачем?
Як вже зазначалось вище, ми оскаржуємо рішення суб’єкта владних повноважень. Згідно п.7 ст.3 КАСУ суб’єкт владних повноважень – орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Тобто, суб’єктом владних повноважень в нашому випадку є як Державна автомобільна інспекція (орган державної влади), так і працівник Державтоінспекції (їхня посадова чи службова особа). При цьому слід враховувати, що не кожен орган Державтоінспекції може бути стороною в адміністративній справі, зокрема відповідачем. В адміністративному судочинстві існує поняття адміністративної правосуб’єктності – це здатність мати процесуальні права та обов'язки (ч.1 ст.48 КАСУ). Згідно ч.3 ст.48 КАСУ здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їхнім посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам). Тобто, виключно юридичні особи можуть бути стороною у справі (відповідачем).
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 Положення про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.1997 за №341до складу Державтоінспекції входять:
  • департамент Державтоінспекції МВС,
  • управління (відділи) Державтоінспекції головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі,
  • Центр безпеки дорожнього руху та автоматизованих систем,
  • спеціальний підрозділ дорожньо-патрульної служби особливого призначення при департаменті Державтоінспекції МВС,
  • відділи (відділення) Державтоінспекції з обслуговування адміністративних територій міст, районів, районів у містах,
  • автомобільно-технічної інспекції та реєстраційно-екзаменаційної роботи,
  • підрозділи дорожньо-патрульної служби.
Однак, у відповідності до п.9 зазначеного Положення статус юридичної особи мають лише:
  • Департамент Державтоінспекції МВС,
  • управління (відділи) Державтоінспекції головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі,
  • Центр безпеки дорожнього руху при департаменті Державтоінспекції МВС.
Враховуючи викладене, відповідачем за адміністративним позовом, окрім службової особи - працівника Державтоінспекції, можуть бути лише управління (відділи) ДАІ областей і міст Києва та Севастополя, але в жодному випадку не міські чи районні відділення (відділи) ДАІ. Адреси управлінь ДАІ можна отримати на сайті Департаменту ДАІ МВС.

Форма оскарження:
Оскарження до суду постанови ДАІ має вчинятись у формі адміністративного позову, оскільки, у відповідності до ст.104 КАСУ іншого способу звернення до адміністративного суду, окрім зазначеного, не передбачено.

Судовий збір:
У відповідності до ч.5 ст.288 КУпАП особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита. Проте, КАСУ передбачає сплату заявником судового збору, а не державного мита. Так, згідно ч.1 ст.89 КАСУ особа, яка звертається до адміністративного суду із позовною заявою … повинна сплатити судовий збір. Крім того, в КУпАП зазначено про звільнення від мита лише при оскарженні постанови, а в нашому випадку мова йде про позов, а не скаргу (див.-Форма оскарження). Таким чином, виходячи із цих підстав, сплата судового збору є обов’язковою.
Розмір судового збору визначається відповідно до підпункту "б" пункту 1 статті 3Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", крім випадків, встановлених підпунктом 3 цього пункту (пп.2 п.3 Прикінцевих та перехідних положень КАСУ) та становить 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян = 3,40 грн.
Реквізити відповідного суду для оплати судового збору можна знайти на сайті «Судова влада України», а бланк для заповнення та сплати судового збору можна завантажити з цієї сторінки.

Підстави для скасування постанови:
В мережі Інтернет можна віднайти безліч випадків та прикладів доведення неправомірності притягнення до адміністративної відповідальності: щодо зупинки (стоянки), перевищення швидкості, виїзду на зустрічну смугу, ненадання переваги в русі пішоходам, проїзду на заборонені знаки і т.д. На практиці кожен випадок є досить індивідуальним та потребує певної конкретизації при описанні в адміністративному позові.
Принаймні, тепер ми маємо готову форму-шаблон адміністративного позову (завантажитиMS Word 44Кб).
В. Зломинога

 

 

Случайное из ПДД

12. СКОРОСТЬ ДВИЖЕНИЯ

12.1. Во время выбора в установленных границах безопасной скорости движения водитель должен учитывать дорожную обстановку, а также особенности груза, который перевозится, и состояние транспортного средства, чтобы иметь возможность постоянно контролировать его движение и безопасно управлять им.

12.2. В темное время суток и в условиях недостаточной видимости скорость движения должна быть такой, чтобы водитель имел возможность остановить транспортное средство в границах видимости дороги.

12.3. В случае возникновения опасности для движения или препятствия, которое водитель объективно способен обнаружить, он должен немедленно принять меры для уменьшения скорости вплоть до полной остановки транспортного средства или безопасного для других участников движения объезда препятствия.

12.4. В населенных пунктах движение транспортных средств разрешается с скоростью не более 60 км/ч.

12.5. В жилых и пешеходных зонах скорость движения не должна превышать 20 км/ч.

12.6. Вне населенных пунктов на всех дорогах и на дорогах, которые проходят через населенные пункты, обозначенные знаком5.47

Дорожный знак Начало населенного пункта

, разрешается движение со скоростью: 
а) автобусам  (микроавтобусам),  которые  осуществляют  перевозку организованных  групп  детей,  легковым  автомобилям  с  прицепом  и мотоциклам - не больше 80 км/час.; 
б) транспортным средствам, которыми управляют водители со стажем до 2 лет, - не более 70 км/ч; 
в) грузовым автомобилям, которые перевозят людей в кузове, - не более 60 км/ч; 
г) автобусам (за исключением микроавтобусов) - не более 90 км/ч; 
гг) другим транспортным средствам: на автомагистралях - не более 130 км/ч, на дорогах для автомобилей - не более 110 км/ч, на других дорогах - не более 90 км/ч.

 

12.7. Во время буксировки скорость не должна превышать 50 км/ч.

12.8. На участках дорог в населенных пунктах, где дорожные условия гарантируют безопасность движения при более высокой скорости, по решению владельцев дорог или органов, которым передано право на их содержание, согласованным с Госавтоинспекцией, разрешенная скорость движения может быть увеличена с установлением дорожных знаков 3.29

Дорожный знак Ограничение максимальной скорости

3.31

Дорожный знак Зона ограничения максимальной скорости

(см. дополнение 1). В этом случае водителям транспортных средств запрещается превышение скорости, указанной в пунктах 12.6 ("а"-"г") и 12.7 этих Правил.

 

12.9. Водителю запрещается: 
а) превышать максимальную скорость, определенную технической характеристикой данного транспортного средства; 
б) превышать максимальную скорость, указанную в пунктах 12.4-12.7, на участке дороги, где установлены дорожные знаки 3.29

Дорожный знак Ограничение максимальной скорости

3.31

Дорожный знак Зона ограничения максимальной скорости

(см. дополнение 1), или на транспортном средстве, на котором установлен опознавательный знак соответственно подпункта "и" пункта 30.3 этих Правил; 
в) препятствовать другим транспортным средствам, двигаясь без надобности с очень маленькой скоростью; 
г) резко тормозить (кроме случаев, если без этого невозможно предотвратить дорожно-транспортное происшествие).